М. КРАСИКОВ

Сергей Сергеевич Аверинцев, определяя культуру и культурность, писал, что культурный человек – это не тот, кто владеет каким-то знанием и пониманием в сфере того, что к этой культуре принято относить, а тот, кто нуждается в культуре для своего повседневного человеческого существования. Людей знающих, эрудированных, начитанных сегодня, как и всегда, немало, людей же культурных в этом аверинцевском смысле сегодня практически нет. И Михаил Красиков здесь – исключение из исключений. Его культурность является иногда старомодной, иногда постмодерной, иногда уместной, иногда демонстративной, но она всегда подлинна и потому является неким знаковым явлением в ландшафте нашего удивительного мегаполиса. Она может быть и безмолвным упреком всем остальным вполне социализированным и внешне благополучным индивидам, оказывается, можно жить не так, можно жить поперек времени и при этом быть собой, и освещать собой, и писать стихи – пронзительные в своей искренности и незащищенности, и никогда не уставать, и иметь с судьбой какие-то свои, большинству неведомые, счеты. И заниматься совершенно немодными, неприбыльными и непрестижными делами – фольклором, этнографией, собирательством и просветительством, учительством и вечным ученичеством. Вытаскивать из небытия пословицы и поговорки, имена известных, но забытых историков и филологов, но прежде всего – поэтов, на которых сил и времени хватает всегда.
Цельность и органичность, присущие личности Михаила Красикова, это черты, которые сегодня практически не встречаются в психотипах современников. Амбивалентность, расколотость и раздвоенность, явные и замаскированные комплексы, вечная бесплодная ирония, невротизм и нарциссизм интеллигентской братии – куда как более знакомы и куда как более понятны. Они от слабости – то ли таланта недодано, что конечно, обидно, то ли не повезло со временем, со страной, с историей, да и вечные «человек и его обстоятельства». А цельность Красикова – от силы. А откуда сила-то в этом внешне неуклюжем и даже недотыкомном человеке?
Когда-то на заре перестройки, когда союз уже трещал по швам, но еще тщился делать пристойное лицо, дядюшка Сорос спонсировал харьковскую делегацию «любителей мудрости» на Всемирный философский конгресс в Москву. Как-то так получилось, что Красиков в этот список «проплаченных» науковцев не попал, а ехать за свой счет при тогдашних наших жалованьях было нечего и мечтать. И как-то при очередном нашем разговоре по поводу того, ну что никак не получается в этот заветный список Мишу вставить, он сказал фразу: «А я все равно поеду». И поехал-таки, не знаю уж какими правдами и неправдами. И с вокзала – не в гостиницу, как все, а в Ленинку, в архивы… И мне тогда вдруг стало понятно, что это и есть воля, то есть сила желания, не терпящая никаких уловок, уверток, всяких там «да неловко», «неудобно», «что обо мне подумают». Да плевать ему, что о нем подумают, когда у него есть цель, задача, мечта – ясная или неясная, истинная или ложная. Воля она и есть воля. А отсюда, естественно, неудобства для окружающих – ведь нагрузит всех отбывающих в Питер-Москву-Киев поручениями выше крыши: книжку передать, десять привезти, одному – позвонить, с другим – встретиться. Да с такой не терпящей возражений интонацией, что отказаться невозможно, не человек, а каток асфальтовый.
Понятно, что начальство таких людей не жалует и периодически норовит «уесть» за совершенно непостижимую ему, начальству, внутреннюю свободу и внешнее несоответствие всем возможным циркулярам и параграфам. Это ж какая головная боль – тут учебный процесс в разгаре, нагрузка зашкаливает, а Мих. Мих. в очередной раз собирается с детишками (студентами, музыкантами или еще с какой богемой) в очередную этнографическую экспедицию (пешком, на перекладных, на байдарках), или на конференцию, или на какую-то литературную тусовку. Не помню случая, чтобы поездка у Красикова сорвалась, а коллеги, понятное дело, ропщут, дескать, кто-то ведет жизнь «человека культуры», а кому-то лямку тянуть.
Да и саму эту пресловутую лямку Михаил Красиков тянуть не умеет, делу вполне заурядному, рядовому, повседневному он способен придать блеск уникальности, неповторимость сингулярности, праздничности – будь-то «праздник последней лекции» на каком-нибудь дремуче-техническом факультете или предисловие к книжечке стихов никому не известного автора. Он открывает каждого такого поэта с такой радостью и тихой гордостью, с какой ювелир делает огранку драгоценному камню.
Подлинное творчество требует свободы, в том числе и свободы от тех конвенциональных условностей, которые мы, люди, сами придумываем, а затем набрасываем на себя, как удавку – долг, дескать, необходимость, стена. Нy a безличное наличие, существование без существующего, тотальность – как называл это Левинас – в противовес Бесконечности как бытию подлинному, бытию, где есть другой, лик другого, подлинная встреча лицом-к-лицу.
Может быть, идиосинкразия Красикова к технике и технологии, его вопиющее равнодушие ко всем этим мобильникам, принтерам, сканерам, интернетам и есть плата за доступ к Бесконечному. Ну а как объяснить эту совершенно невозможную в наше время универсальность? Когда у всех хватает сил только на то, чтобы хотя бы пристойно делать свое дело, как правило, одно. Как умудряется Михаил Красиков быть и педагогом от Бога, и культурантропологом, которого знают за рубежами, и поэтом, и литературоведом, и издателем? Или он с каждым глотком воздуха получает двойную порцию кислорода, а с каждой молитвой – двойную меру благодати? Непостижимо…
Симона де Бовуар писала о Сартре: «Ненавидя рутину, иерархию, карьеру, права и обязанности, не умея подчиняться начальникам, правилам, он никогда не стал бы отцом семейства и мужем… Опыт и желание во всем экспериментировать были поставлены на службу человечеству… Произведение искусства, литературы было для него абсолютной целью, в искусстве он видел резон бытия, творца всего универсума». Один к одному о Красикове, хотя отец он как раз трепетно-любящий и заботливый.
И, наверное, Михаил Красиков смог бы подписаться под словами Сартра: «Теперь я знаю о нашем бессилии. Неважно, пишу и буду писать книги. Кому-нибудь да пригодятся, несмотря ни на что. Культура никого и ничего не спасает, не оправдывает. Но она – продукт человека, в ней он, проектируя, узнает себя…» И пока это так – не все потеряно, и вселенский плач о конце культуры будет разбиваться о несокрушимую волю ее делателей.

Татьяна Воропай, доктор философских наук, профессор Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина

ОСНОВНІ БІОГРАФІЧНІ ДАТИ
16 вересня 1959 Народився у м. Харкові.
1966–1976 Навчання у СШ № 127 м. Харкова.
1976–1982 Навчання на російському відділенні філологічного факультету Харківського державного університету
ім. О.М. Горького.
1977 Перша самостійна фольклорна експедиція (по селах Богодухівського р-ну Харківської обл.). Матеріали, присвячені доробку експедиції, частково були надруковані у кн. “Муравський шлях 97” у 1977 р.
1979 Нагороджений дипломом Ш ступеню переможця республіканського конкурсу студентських наукових робіт.
1979 Вступив до клубу “Краєзнавець” при ХДНБ
ім. В.Г. Короленка.
1980 Фольклорна самостійна експедиція по слідах Миколи Лисенка (Краснокутський р-н Харківської обл.).
1981, 1985 Участь у студентських фольклорних експедиціях ХДУ по Ізюмщині (с. Довгеньке).
1982 Перша наукова публікація – стаття “О пародийности “Пиковой дамы“.
1984 Участь у студентській фольклорній експедиції ХДУ
(с. Кам’янка Ізюмського р-ну Харківської обл.).
1983–1984 Бібліограф відділу інформації Харківської обласної бібліотеки.
1984–1990 Бібліотекар, старший лаборант, старший редактор Центральної наукової бібліотеки Харківського державного університету ім. О.М. Горького, за сумісництвом – викладач літератури на підготовчому відділенні та підготовчих курсах ХДУ.
1984–1990 Член правління, заступник голови правління клубу книголюбів ЦНБ ХДУ.
1984–1991 Лектор товариства “Знання”.
1984 Член історико-краєзнавчої секції Харківської орга-нізації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури.
1986 Експедиційний виїзд до с. Кручик Богодухівського
р-ну Харків. обл.
1989 Організовує виготовлення й встановлення меморіальної дошки на будинку, де жив поет М. Кульчицький.
1989–1995 Асистент кафедри етики, естетики та історії культури Харківського політехнічного інституту.
1991–2006 При методичному відділі ХПІ веде низку культурологічних семінарів у системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів – “Людина в контексті культури”, “Світи культури”, “Людина у релігіях світу”.
Травень–
грудень 1992 Співзасновник та член редколегії газети “Зеркальная струя” (№№ 1–3).
Серпень 1993 Виступає з доповіддю на ХІХ Всесвітньому філо-софському конгресі у Москві.
22 листопада
1994 Захищає кандидатську дисертацію з теорії літератури (наук. кер. – проф. М.М. Гіршман). Рішенням спеці-алізованої вченої ради Донецького державного університету М.М. Красикову присуджено науковий ступінь кандидата філологічних наук.
1995 Член редакційної ради гуманітарної газети “Круг”.
1995 Нагородження грамотою-подякою Всеукраїнської спілки краєзнавців “За особистий внесок у розвиток краєзнавчого руху на Харківщині”.
1995 Участь у міжнародній комплексній фольклорно-етнографічній експедиції “Муравський шлях 95” по селах Харківщини.
1997 Призначається на посаду доцента кафедри етики, естетики та історії культури ХПІ.
1997 Учасник фольклорно-етнографічної експедиції по селах Харківщини “Муравський шлях 97”.
Вересень 1997 Член оргкомітету міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї”, організатор та ведучий вечора пам’яті Б. Окуджави “Музика і поезія” у Харківській філармонії.
Жовтень 1997 Директор та науковий керівник міжнародного фестивалю “Art way” (“Шлях мистецтва”).
Жовтень 1997 Офіційне відкриття при кафедрі етики, естетики та історіі культури НТУ “ХПІ” етнографічного музею “Слобо-жанські скарби” ім. Г. Хоткевича, фундатором та дирек-тором якого (на громадських засадах) є М. Красиков з початку 1990-х рр.
1997–1998 Член редколегії журналу “В кругу времен” (Харків).
Березень 1998 Член оргкомітету та ведучий пленарного засідання Пер-шої міжнародної міждисциплінарної конференції „Побут. Ритуал. Традиція” (Харків).
1998–2006 Член редакційної ради літературно-художнього журналу «Соты» (Київ).
1998–2004 Один з організаторів обласних фольклорно-етно-графічних конференцій школярів у межах фестивалів „Золоте яєчко” та „Кроковеє коло” та етнографічних таборів на Харківщині.
2000 Участь у фольклорно-етнографічній експедиції, органі-зованій Спілкою фольклористів та етнологів м. Харкова по селах Золочівського р-ну Харківської обл.
Березень 2001 Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і на-уки М.М. Красикову присвоєно вчене звання доцента.
2001 Член Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору (ВАМДФ).
2001–2007 Учасник щорічних байдаркових експедицій, органі-зованих ВАМДФ по річках України.
2001–2002 Учасник І та ІІ Міжнародного фестивалю поезії „Гілея” (Київ).
Лютий–березень
2002 Член оргкомітету фестивалю мистецтв „Культурні герої”.
2003 Учасник фольклорно-етнографічних експедицій, організованих Спілкою етнографів та фольклористів
м. Харкова по селах Вовчанського р-ну Харківської обл. та по українських селах Шебекінського р-ну Бєлго-родської обл.
2003 Участь у „Школі традиційного мистецтва” ім. В. Мо-гура, організованій ВАМДФ у с. Космач Косівського
р-ну Івано-Франківської обл.
2005 Участь у першому міжнародному поетичному фестивалі „Каштановый дом” (Киев).
2004–2005 Організовує і проводить студентську фольклорно-етнографічну експедицію і музейно-краєзнавчу практику на Бойківщині (Болехівський р-н Івано-Франківської обл.).
2005 Член Міжнародного фонду пам’яті Б.О. Чичибабіна.
2006 Участь у Першому Всеросійському конгресі фольк-лористів (Москва).
2007 Організатор студентської музейно-етнографічної експе-диції по Криму з метою вивчення традиційної народної культури кримських татар.
Липень 2007 Керівник (разом з проф. О.Ф. Фурсовою) секції на УП Конгресі етнографів та антропологів Росії (Саранськ).
2007 Участь у байдарковій фольклорно-етнографічній експедиції Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору (ВАДМФ) по Сіверському Дінцю (Харківська, Донецька, Луганська обл.).
28 вересня 2007 р. Презентація книги „Божья вишня” у Чичибабін-центрі.
2007 Член оргкомітету Всеукраїнської наукової конференції „Петро Васильович Іванов – корифей українського народознавства (До 170-річчя з дня народження)”.
2007 Лауреат Муніципальної творчої премії міськвиконкому імені Петра Іванова в галузі етнології та фольк-лористики.
2008 Присвоєно звання Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців.
2008 Член оргкомітету міжнародної науково-практичної конференції „Харків – столиця російської культури в Україні”.
2008 Участь у міжнародному поетичному фестивалі „Каштановый дом” (м. Київ).

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Метки:

Один комментарий к материалу “М.М.Красиков: Библиографический указатель”

  1. ivan пишет:

    З усього прочитаного тут з-під пера «гаспадіна Красікава» можу сказати, що йому немає місця на землі. Воно Україну не просто знеажає, а ненавидить лютою і сліпою злобою, що красномовно свідчить про його рабське походження й підлабузницьку натуру. До того ж, йому бракне елементарної освіченості, не кажучи вже про ученість.З цього приводу в одній сучасній російській пісні співається так: «Шла бы ты домой, Пенелопа!…» Та й те сказати, російське відділення філфаку Харківського університету імені М.Горького — не така вже й грунтовна школа на чолі з Фінкелем та іже з усякими комсомольськими міхільовим. Так що, гаспадін Красікав, беріть свою скрипочку й грайте на барабані десь під Тулою чи Калугою. А краще — в
    Сибіру! На Колимі. Бувай здоров, Свиното! Без найменшої поваги Ihc bin.

Оставьте комментарий


Свежие записи

Свежие комментарии

Облако меток