Одна из ранних дискуссий о целостности.


В.В.Лесик:

Найрішучіше обстоюють цілісний аналіз як єдино правильний і єдино можливий науковий підхід до літературних творів автори вузівського посібника «Цілісний аналіз художнього твору» М.М.Гіршман та Р.Т.Гром’як [Гиршман М.М., Громяк Р.Т. Целостный анализ художественного произведения. – Донецк, 1970]. Автор теоретичного вступу до цієї праці М.Гіршман посилається на філософські істини про цілісність світу та про людину як про цілісну індивідуальність, а потім на цілісність художнього твору, який відображає світ і людину. Але цілісний характер, на думку автора розділу, має не тільки довершений твір, а й кожна складова частина його. Більше того, цілісність і цілий твір, виявляється, передують створенню компонентів (складових частин) його. М.Гіршман так і пише: «В цьому розумінні єдність художнього твору є настільки ж підсумок, наскільки й вихідна точка його формування, яка передує всім без винятку деталям. Інакше кажучи, цілісність виступає як щось безумовно первинне і по відношенню до всіх компонентів, і по відношенню до здійсненого в підсумку художнього цілого» [Там же. — С.9-10].
Абсолютизуючи категорію цілісності та механічно прикладаючи її до формування творчого задуму письменника, до написаного твору, до будь-яких частин і деталей його, дослідник потім доходить безпідставного, на нашу думку, висновку, що аналіз як довершеного твору, так і його компонентів теж мусить бути цілісним.
Для повноти фактів додамо, що свої міркування про цілісність твору та його компонентів М.Гіршман без істотних змін (а в деяких абзацах навіть дослівно) переніс і в наступну свою розвідку, яка озаглавлена: «Цілісність літературного твору» [Гиршман М.М. Целостность литературного произведения // Проблемы художественной формы социалистического реализма. – Т.2. – М., 1971. – С.49-98]. Хоча тут уже немає розгорнутої теорії цілісного аналізу, але і в цій новій праці автор не відійшов від своїх попередніх методологічних настанов.
<…> Практичний аналіз твору має спиратись на діалектику частин і цілого, а інструментом його мусять служити одночасно дві категорії: частина і ціле. А М.Гіршман, як і деякі інші адепти цілісного аналізу, не бере до уваги діалектичних взаємозв’язків між частинами і цілим.
Звісно, такі вагомі й об’ємні компоненти літературних творів як образи-персонажі й образи-предмети, картини природи та картини побуту й праці, сюжет і конфлікти та їх вузлові епізоди можна розглядати як цілісні художні єдності, що мають своє окреме значення, свій ідейно-естетичний зміст. Однак і в процесі цього «цілісного» розгляду вони не перестають бути частинами більшої, ширшої естетичної єдності – твору в цілому. І для того, щоб бачити участь окремих компонентів у творі, спільну дію їх у вираженні його провідної ідеї, треба сполучити аналіз із синтезом. Треба осмислювати результати аналізу, виводячи узагальнення й висновки, формулюючи визначення й оцінки, які стосуються суті й основних властивостей цілого. Та М.Гіршман чомусь забуває про діалектику аналізу й синтезу, він ніде не вдається до поняття синтезу, заступаючи його знову-таки тією самою категорією цілісності.
Така однобічність теоретичних суджень не могла забезпечити глибокого дослідження літературних творів. У посібнику «Цілісний аналіз художнього твору» після вступного теоретичного розділу, в якому з’ясовуються загальні принципи цілісного аналізу, наведені приклади практичного розбору і тлумачення ліричних поезій. В основному це спостереження над ритмікою, інтонацією та іншими елементами поетичної форми окремих творів Пушкіна, Фета і Брюсова. Наукові проблеми, порушені в цій частині посібника, і застосовані засоби дослідження давно відомі в літературознавстві. Дослідник не вийшов за межі традиційної теорії віршування і традиційного коментування текстів. Повного, цілком довершеного, тобто цілісного уявлення про аналізовані твори, особливо про їх жанрову природу і образну структуру, це дослідження не дає, бо в ньому бракує чітких дефініцій та узагальнених наукових підсумків, — немає синтезу. Що це не звичайний, а особливий, цілісний, розгляд творів, свідчить хіба лише та прикмета його, що дослідник прагне пов’язувати розбір зовнішніх ознак ліричних творів із їх внутрішньою суттю, відзначаючи взаємодію ритмічної системи, інтонації та різних художніх деталей із загальною стильовою спрямованістю їх.
<…> Концепція цілісного аналізу хибує тим, що вона не узгоджується з діалектикою частин і цілого та з вимогою поєднання аналізу й синтезу. Зосереджуючи свою увагу тільки на цілості, абсолютизуючи її, ця концепція обминає категорію частини, відводить дослідника від докладного вивчення складових частин твору та їх взаємодії. А без уважного розгляду образних, емоційно виражених елементів, без осмислення закономірностей, за якими вони сполучені в художню цілість, неможливо глибоко сприйняти і збагнути суспільно-естетичну природу мистецтва слова.

Опубликовано:
Лесик В.В. Про всебічний аналіз твору // Радянське літературознавство. – 1973. — №1. – С.10-11, 11-12, 12.

Ответ М.М.Гиршмана и И.И.Стебуна:

Передусім, слід розібратися в далеко не тотожніх значеннях слова «цілісний», як вони інтерпретуються в статті В.В.Лесика [Лесик В.В. Про всебічний аналіз твору // Радянське літературознавство. – 1973. — №1]. Спочатку він пише про те, що прихильники цілісного аналізу начебто «радять розглядати і пояснювати твір “за ходом розвитку подій” або ще “слідом за автором”. Це і буде цілісний аналіз» [Там же. — С.10]. Йдеться, отже, про визначення шляху або засобу аналітичного вивчення художнього твору. А далі, в ході полеміки з авторами посібника, В.В.Лесик висловлює вже інше міркування: «Аналіз – це процес пізнання, який не завжди здійснюється шляхом охоплення відразу всієї цілості» [Там же. — С.11], з чого випливає, ніби прихильники цілісного аналізу прагнуть «охопити» відразу всю цілість й, таким чином, визначення «цілісний» вже вказує на об’єкт вивчення, тобто на те, що аналізується обов’язково відразу весь художній твір, а не якийсь його складовий елемент.
Тим часом, на наш погляд, визначення «цілісний» не стосується ні безпосереднього об’єкта, ні якогось одного конкретного шляху аналізу, а передбачає лише його загальні принципи. У вищезгаданому посібнику про це сказано досить недвозначно: «Характеристика “цілісний” зовсім не означає, що об’єктом аналізу є неодмінно весь художній твір або що аналіз обов’язково іде шляхом природного читацького сприйняття, охоплюючи художній текст в його послідовному розгортанні. Навпаки, цілісний аналіз може бути спрямований на будь-який естетично значущий об’єкт – від епітету до системи характерів, і шляхів такого аналізу – незлічена кількість» [Гиршман М.М., Громяк Р.Т. Целостный анализ художественного произведения. – Донецк, 1970. — С.14].
Отже, ще раз повторюємо: «цілісний» вказує на принципову особливість різних шляхів і засобів аналізу літературних творів, на ту якісну своєрідність, яка зумовлена передусім специфікою досліджуваного «художнього предмета». Певна річ, не треба, як пише В.В.Лесик, «ототожнювати спосіб існування художнього твору, його предметну реальність і спосіб пізнання, шлях вивчення його» [Лесик В.В. Про всебічний аналіз твору… — С.11] – та цього ніхто й не робить, і важко собі уявити, як можна це здійснити.
Але не можна не пам’ятати того, що метод вивчення (аналізу) завжди залежить від предмета і цілей вивчення. Не випадково Енгельс відзначав діалектику як «аналог і тим самим метод пояснення для процесів розвитку, що відбуваються в природі, для загальних зв’язків природи, для переходів від однієї галузі дослідження до іншої» [Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.20. – С.345]. Ось чому всі міркування про те, як виділяти і розглядати складові елементи і сторони літературного твору, неминуче приводять до корінного питання про особливу природу літературно-художнього цілого.
Про те, що єдність художнього твору – це органічна єдність, твердять у нас досить часто і з різних приводів. Є ця звична фраза і в статті В.В.Лесика. Біда тільки в тому, що залишається вона просто фразою, а не підставою для серйозних дослідницьких суджень і висновків про адекватні шляхи і методи аналізу художнього твору з послідовним урахуванням саме органічної природи твору.
Ось і В.В.Лесик, багато розмірковуючи про «діалектику частин і цілого», закидаючи прихильникам цілісного аналізу, що їх «концепція обминає категорію частин», жодного разу не замислюється над тим, що характер співвідношення частини і цілого є принципово відмінним в різноякісних типах єдностей. Одна річ – конструктивна єдність того чи іншого ступеня складності, єдність, що складається з готових і повторюваних частин-деталей, закономірно одна з одною співвіднесених і покликаних виконувати певну функцію в загальній системі взаємозв’язків, і зовсім інша – органічна єдність, структуру якої не можна уявляти як конструйовану із заздалегідь готових частин, оскільки специфічні елементи художнього організму не є готовими і не існують до нього і поза ним, а формуються в процесі творчості як моменти становлення і розгортання даної цілісності. В цьому становленні і розгортанні проявляється специфічний саморозвиток твореного письменником художнього світу, і кожний значущий елемент твору, що є одним із моментів цього становлення, не тільки неминуче втрачає поза цілим (як деталь конструкції) ряд властивостей, але взагалі не існує в такій же якості за межами цілого. Складові елементи органічної єдності, на думку Гегеля, «повинні розглядатися не лише як його частини, оскільки вони являють собою те, що вони являють собою, тільки в їх єдності і не байдужі до останньої. Простими частинами стають ці члени і органи лише під рукою анатома, але він тоді має справу не з живими тілами, а з трупами» [Гегель. Сочинения. – Т.1. – М.-Л., 1929. – С.227].
Маючи на увазі цю думку Гегеля, схвалюючи її, Ф.Енгельс писав в «Діалектиці природи»: «…Частина і ціле – це такі категорії, які стають недостатніми в органічній природі. Виштовхування сім’я – зародок – і народжену тварину не можна розглядати як “частину”, яка відокремлюється від “цілого”: це дало б хибне тлумачення. Частини лише у трупа» [Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.20. – С.492].
Виходячи з вищенаведеного розуміння природи органічної єдності, ми змушені відхилити зроблений В.В.Лесиком закид на адресу прихильників цілісного аналізу, ніби вони «не беруть до уваги діалектичних взаємозв’язків між частинами і цілим» [Лесик В.В. Про всебічний аналіз твору… — С.11].
Засобом осягнення кожного складового елемента органічного цілого є, за висловом одного з радянських філософів, «розгляд диференціації єдиного, тобто розгляд того зв’язку, в якому він виникає і починає грати роль функціонального члена цілого. І тут справа якраз не у відношенні цілого і частини…» [Мамардашвили М.К. Процессы анализа и синтеза // Вопросы философии. – 1958. — №2. – С.56-57].
Що ж до прихильників цілісного аналізу, то вони зовсім не «обминають категорії частини», як це здається В.В.Лесику, а вважають за необхідне зважати на специфіку реалізації цієї категорії відповідно до специфіки художнього твору як органічної цілісності. Вони аж ніяк не схильні розглядати художній твір як нечлениме ціле – інакше не існувала б сама можливість його аналізу. Навпаки, природа літературно-художнього твору дає підстави для різноманітного і різноспрямованого його членування, для виділення в ньому і окремих художніх образів, і етапів розвитку дії і т.п. Навряд чи доречно ставити питання про безумовні переваги якогось одного з аналітичних шляхів. На різних стадіях вивчення творів і в залежності від тих або інших цілей, різні шляхи аналізу, гадаємо, можуть бути однаково доцільними. І взагалі методологічно найбільш важливим є питання, як членувати твір згідно з його органічною природою, щоб розглядались, справді, елементи «живого» (точніше: життєподібного) художнього цілого, а не частин «трупа».
<…> У світлі всього сказаного, сподіваємось, стає зрозумілим, що прихильники цілісного аналізу не «забувають про діалектику аналізу і синтезу», як це твердить В.В.Лесик. А ось сам він, щоразу нагадуючи про діалектичний метод як філософську основу літературознавчого аналізу, забуває чомусь про одну з суттєвих особливостей цього методу, про те, що «метод філософії є в один і той самий час синтетичний і аналітичний; але зовсім не в тому розумінні, що обидва ці методи конечного пізнання перебувають поруч або просто чергуються, але таким чином, що вони обидва містяться в філософському методі в знятому вигляді, і він у кожному своєму русі діє одночасно і аналітично і синтетично».
Ми навели це гегелівське визначення в тому вигляді, як воно було виписане В.І.Леніним у «Філософських зошитах» [Ленін В.І. Твори. – Т.38. – С.220] і проти якого він на полях свого рукопису занотував: «tr?s bien» (дуже добре). Ось чому аж ніяк не можна погодитись з В.В.Лесиком у тому, що аналіз і синтез повинні бути двома різними, послідовно розмежованими в часі етапами вивчення художнього твору, що «аналіз – це лише один з етапів дослідження, який має вести до наукових узагальнень, до глибшого розуміння цілості» [Лесик В.В. Про всебічний аналіз твору… — С.10], що «охоплення й остаточне засвоєння цілості здійснюється шляхом синтезу» [Там же. – С.10], що «синтез доповнює (?!) аналіз» [Там же. — С.15]. Якраз навпаки: оскільки предметом аналізу є літературний твір як цілісна органічна єдність, остільки кожна дослідницька операція повинна являти собою єдність аналізу і синтезу, а не їх «поетапність» і розмежованість, як уявляє собі процес вивчення художнього твору В.В.Лесик. Саме на цю діалектичну єдність протилежностей – аналізу і синтезу – у процесі вивчення літературного твору вказує, зокрема, і суперечливе термінологічне словосполучення: «цілісний аналіз». В цьому зв’язку напрочуд дивною виглядає характеристика термінологічного словосполучення «цілісний аналіз», визначеного В.В.Лесиком як «алогічне», «оксюморонне» і т.п. «Справді, словосполучення “цілісний аналіз”, — пише він, — таке ж алогічне, як і подібні йому, скажімо, “суцільний крій” тканини для вбрання, або “цілісний розбір” мотора чи машини для огляду частин і ремонту деталей» [Там же. — С.10].
Наведені автором аналогії не можуть не здивувати кожного, хто зважає на специфічну природу мистецтва, художнього мислення, а значить і на специфіку дослідження, вивчення й аналізу художнього твору. Якщо алогічність таких словосполучень, як «суцільний крій» тканини або «цілісний розбір» мотора чи машини є досить очевидною, то це ще зовсім не означає, що ці словосполучення є «подібними» до «цілісного аналізу», як в цьому хоче переконати нас В.В.Лесик, ставлячи їх в один «аналогічний ряд» і нехтуючи якісну сутність художнього твору як цілісну органічну структуру, принципи аналізу якої не мають і не можуть мати нічого спільного із засобами «розкрою» тканини чи розбору машин і моторів.
Отже, коли йдеться про цілісне вивчення складових елементів літературного твору, то маємо на увазі те, що в кожному такому елементі просвічується смисл художнього цілого, тобто смисл, що належить цілому, а не елементу або «частині» самим по собі. Фундаментом виникнення та існування цього смислу є діалектичний взаємозв’язок відокремлених елементів, а зв’язки, які проникають вглиб кожного елемента, видозмінюють його, роблять його унікальним остільки, оскільки унікальним є художнє ціле, за межами якого цей елемент в такому ж вигляді взагалі не існує. І коли «в органічному цілому основні властивості частин визначаються закономірностями, структурою цілого» [Блауберг И.В. Проблема целостности в марксистской философии. – М., 1964. — С.67], то вивчення кожного його елементу повинно обов’язково враховувати завжди наявний в ньому конкретний взаємозв’язок з іншими елементами органічного цілого. Разом з тим кожний елемент художнього організму саме тому і є необхідним і неповторним, що в ньому змістовна єдність твору виявляється не так, як в іншому, кожного разу своєрідно. Не можна, певна річ, схематизувати цю конкретну багатоманітність художньої мислі, яка розгортається в творі, зводити її до абстрактної, суто логічної ідеї, виявляючи її всюди і в усьому.
Ось чому принцип цілісного аналізу неминуче передбачає всебічний підхід до художнього твору як до складної естетичної цілісності.

Опубликовано:
Гіршман М., Стебун І. Ще раз про цілісний аналіз літературно-художнього твору // Радянське літературознавство. – 1973. — №5. – С.65-67, 68-69.

Метки: , , ,

Оставьте комментарий


Свежие записи

Свежие комментарии

Облако меток